Суспільство спектаклю

Аргументи Гі Дебора про суспільство спектаклю здаються особливо актуальними, якщо подивитися на радянську кінохроніку. Тепер це не просто хронологія минулого, це скоріше показує ступінь залученості людей до виконання ідеологічно визначених соціальних ролей. У цьому квазідокументальному матеріалі часто важко зрозуміти, чи бачите ви інсценований пропагандистський фарс, чи фрагмент реального життя, адже навіть наявність камери чи суворий погляд керівника завжди мали змогу змінити ситуацію та почуття героїв, змушуючи їх демонструвати неприродну поведінку в атмосфері тотальної симуляції.
Цифрове відео, роздільна здатність: 1920x1080, частота кадрів: 25, тривалість: 06 хв 00 с, 2013 р.

Гра без правил

Широке використання слова «симуляція» як терміна призвело до того, що навчальний процес чи дитячу гру називають «симуляцією реальності». Але коли діти грають у війну, трапляється щось інше; якщо це навіть імітація реальності, ніхто не може перешкодити вчитися на цьому. Чому може навчити така гра дітей у країні, де триває війна? Захоплюватись війною, чи жити поряд із небезпекою війни? Наскільки в даному випадку реальна небезпека культу війни? Очевидно, що небезпека прославлення війни виникає в реальності, створеній дорослими, а не в дитячій грі. Діти, яким пощастило не бачити війни, навряд чи усвідомлюють, у що грають, як і дорослі поруч. Що нам тоді робити? Перетворювати із символів війни заборонений плід, заборонивши дитячу гру грубим втручанням і серйозними розмовами, чи залишити все як є – разом із нав’язливим страхом непередбачуваних наслідків?
У Мартіна Хайдеггера є концепція страху і жаху, згідно з якою страх завжди ґрунтується на конкретній загрозі, яку можна передбачити чи розпізнати, а жах — це паніка перед невідомим, тобто перед небезпекою, яку неможливо зрозуміти. Такий жах можливий, якщо все, що ви знаєте про війну, – це дитяча гра, а ще гірше – коли ви навіть не знаєте цієї гри. Це не дозволяє вважати гру з символічною небезпекою позитивно корисною, але й не дає вважати, що вона повністю шкідлива. Тому тут залишаються два невирішених питання: чи мають право діти вибрати гру, здатну викликати жах у дорослих, і наскільки небезпечно перетворення військових артефактів на атракціон?
Відео створено у 2016 році в Києві, в парку, присвяченому Другій світовій війні.

Рекреаційна зона

Це відео, зняте на південному узбережжі Криму в 2004 році, мимоволі стало добрим матеріалом для антропологічного дослідження про життя на півострові до і після його окупації. Здається, план забудови цієї рекреаційної зони був дійсно фундаментальним, як і багато інших проектів радянських часів. Але збереження природного ландшафту в них точно не входило. Тому людям, які люблять цю місцевість, тепер доводиться роздягатися під палючим сонцем серед бетону, сталевих прутів та будівельної гальки. Волею-неволею виникає питання: чи справді ці люди не знайшли собі кращого місця? Але за іронією долі, це одне з найпопулярніших місць відпочинку на півдні Криму. Більшість туристів готувалися до перебування на цьому пляжі рік, тому не встигають думати, чи пощастило їм з умовами, адже конкуренція за місце під сонцем тут завжди була досить гарячою. Сьогодні, після окупації Криму, цей бетонний пляж майже без людей нагрівається сонцем, тому що зараз перебування тут, це не просто відпочинок в атмосфері будівельного майданчика, а й досвід перебування в сірій зоні, де порушуються права людини, і кожного можуть посадити, якщо він не згдний з діями окупаційної влади. Тому КРИМ тепер асоціюється радше з словом КРИМінал, ніж з колишнім місцем для відпочинку. Тепер зафільмована на відео територія, не тільки пляж, а й пам’ятка епохи, що повністю відповідає своїй назві — Рекреаційна зона.
Цифрове відео: 720x576, частота кадрів: 25, тривалість: 08 хв 31 с, 2004-2012.

Зворотній бік

Цей проект зосереджується на інтерпретації умов, які можна вважати хорошими чи поганими, і ілюзії, які люди часто мають щодо цього? Здається, що ці птахи мають місце проживання, яке може мати не кожна людина на Землі, але чи справді це хороше середовище проживання для рожевих фламінго? Зрозуміти інший розум – важка праця. Різна атмосфера та сенсорний досвід кожної істоти створюють невидимі бар’єри сприйняття. Для деяких вони можуть залишитися ще не подоланими, і все, що залишається зробити в цьому випадку, це просто дивитися на інших, як крізь скло. Але звикання до нього несе ризик постати не суб’єктом, а об’єктом чийогось спостереження, що, можливо, також базується на стереотипах. Цифрове фото: 2592x3888, 20x30 см, 2015 р.; цифрове відео: 1920x1080, частота кадрів: 25, тривалість: 07 хв 42 с, 2015.

20 січня

Розуміння природи волі неможливо без урахування больового порогу розуму і тіла. Коли це подолано в соціальному конфлікті, люди перестають вести себе як завжди і починають захищати те, чого хтось намагається їх позбавити. Найкращий спосіб вирішення конфлікту – створення паритетного діалогу, навіть якщо одна зі сторін має перевагу у владі, а особливо якщо йдеться про відносини між правлячою політичною елітою та суспільством. Але у випадку з цим відео йдеться не лише про порушення паритету у спілкуванні, а й про реакцію громадськості на залякування режимом протестувальників, які виступають проти узурпації влади. Це відео було знято за короткий проміжок часу: за 4 дні після ухвалення законів, що де-факто забороняють будь-які форми публічного протесту проти політики уряду, і за 2 дні до першої смерті протестувальників. Цифрове відео: 1920x1080, частота кадрів: 25, тривалість: 06 хв 19 с, 2014

Нульовий кредит

Громадський простір у сучасних містах перевантажений повідомленнями, що пропагують споживання як спосіб життя. Вони активізують ту частину мозку, яка змушує людей гнатися за удачею і не упускати шанс змінити життя. Іноді це дійсно змінює людей. Але частіше так, щоб їх ніщо інше не радує, крім привабливої реклами та покупок нових товарів. Це схоже на пристрасть, яка навіть дає можливість відволіктися від проблем і відчути себе повноцінною людиною, але ця повна вартість триває недовго, лише до нової знижки. Цифрове відео: 1920x1080, частота кадрів: 25, тривалість: 07 хв 52 с, 2013.