Вислів Рене Декарта «Я мислю, отже я існую» сьогодні звучить менш оптимістично, ніж у XVII столітті. Робот також може мислити та існувати. Постає питання - що взагалі робить нас людьми? Біологічне тіло, а з ним фантазія розум почуття, а може егоїзм страх і жага насолоди? Раціоналізм так ревно відрікся від чуттєвого досвіду, що заніс до чорного списку не лише варварство та дикість, а й співпереживання та співчуття. Усе це було зрадницьки змішано, незважаючи на різноманіття, і витіснене із зони культурного комфорту, щоб звільнити місце для розуму та економічних відносин.
Світ досі відчуває на собі вплив ідеології, яка рясніє такими економічними термінами, як капітал, додана вартість, продуктивна сила тощо. Але це не прорахунок розумних людей - навпаки, наслідок їхньої абсолютної віри в «чистий розум», якого ніхто як виявилося не має. Його не тільки немає в тоталітарних і посткомуністичних країнах, його, напевно, взагалі не варто шукати серед людей. У штучного інтелекту в цьому плані більше шансів. Він виглядає чистішим не лише у філософському, але й у санітарному сенсі, порівняно з будь-яким людським мозком. Однак це не означає, що стерильна чистота автоматично робить його безпечним.
Людям зручно розглядати роботів як такий собі службовий клас, який можна експлуатувати без будь-яких обмежень, але що якщо штучний інтелект перейде в режим індивідуалізму, чи буде тоді людське тіло гарантією людяності? Роботи поки що не борються за свої права, але рівність людей і машин – це лише питання техніки.
Керівник проекту Ігор Абрамович.
Куратори: Андрій Сидоренко, Олександра Халепа.
Партнери: Zenko Foundation, BrovdiArt, ArtHuss, Інформаційні партнери: ArtUkraine, Chernozem, InArt, ArtsLooker
Comments